Державна установа
«Полтавський обласний лабораторний центр
Міністерства охорони здоров'я України»

 kovgan У 2013 році в Україні широко відзначалось 160-річчя від дня народження письменника-гуманіста і правозахисника Володимира Галактіоновича Короленка. З цього приводу Полтавський літературно-меморіальний музей імені В.Г.Короленка видав "Наукові записки", де серед інших надрукована і стаття "В.Г.Короленко-палкий поборник захисту здоров'я дітей і фізичної культури" (М.І.Ковган, Л.В.Ольховська). Автори розповідають, що Короленко від природи був здоровим, коренастим, за темпераментом - сангвінік (один з чотирьох типів темпераменту, на які, за Гіппократом, ділиться людство: сангвінік, холерик, флегматик, меланхолік. Наприклад, наш земляк М.В.Гоголь за темпераментом був меланхоліком). Ще з юнацьких років Короленко засвоїв гігієнічні звички догляду за тілом та дотриманням правил здорового способу життя, що й допомогло йому пережити важкі 5 років поневірянь по в'язницях і суворих засланнях Сибіру та Якутії. 

Після закінчення терміну обмеження волі перше десятиріччя він активно працював у Нижньому Новгороді як художник-літератор і громадський діяч. Про цей відрізок часу його життя Максим Горький, який у той час там жив, написав: "...Имя Короленко звучало во всех кружках города. Он становился центральной фигурой жизни и, как магнит, притягивал к себе внимание, симпатию и вражду людей". За словами письменника-публіциста, ті роки для міста були "епохою Короленка".

У 1893 р. В.Г.Короленко як кореспондент журналу "Русское ведомство", їдучи в Америку на Всесвітню виставку в Чикаго, зупинився на декілька днів в Англії, щоб детальніше ознайомитися з принципами фізичного виховання дітей.
Через три роки він з сім'єю переїхав до Петербурга, де, як і в Нижньому Новгороді, продовжував плідну літературно-громадську діяльність. То був дуже напружений період життя, коли доводилось працювати вдень і вночі. Таке надмірно активне життя без необхідного відпочинку негативно впливало на здоров'я, яке ще не зміцніло після перебування в тюрмах і на поселеннях для в'язнів.
Шкідливо вплинув на здоров'я і клімат Петербурга через постійну вологість і довгі вологі зими. Через це хворіла на туберкульоз значна частина жителів того краю, в т.ч. і багато хто з поміж талановитої петербурзької інтелігенції, наприклад, письменник М.О.Некрасов, фізик Д. І. Менделєєв та інші. Постійно страждав на хронічний бронхіт і Тарас Шевченко, будучи студентом Петербурзької художньої академії. Тож все частіше лікарі, до яких звертався Короленко, радили поміняти місце проживання, переїхати в південні губернії. За порадою його троюрідного брата В.Вернадского, який на той час перебував в України, сім'я Короленка восени 1900 року переїхала до Полтави.
Це місто всій родині дуже сподобалось. В одному з листів своєму знайомому в Петербурзі Короленко писав: «В Полтаве отлично ... весь город точно один сад.» Здоров'я його настільки поліпшилось, що він тут написав другий цикл Сибірських оповідань: «Мороз», «Феодалы», «Последний луч», та інші.
Бурхливі суспільні події, які розпочалися внаслідок Першої світової та Громадської воєн,повністю зосередили увагу письменника на правозахисні та громадській діяльності.
Ось що написали про той час відомі полтавські історики В.Ревегук, Н.Кочерга у книзі: "В.Г.Короленко в Полтаві 1917-1921 рр.": "Палкий голос письменника-гуманіста лунав з Полтави на всю Росію". "Трагічні наслідки соціально-політичних потрясінь, Громадянська війна і небувалий в Росії голод (1921-1922 рр.) призвели до масової міграції населення зі сходу на захід у пошуках харчових продуктів. На початку зими 1921 року в Україну прибуло близько 120 тис дорослих біженців і близько 100 тис дітей. Лише в Полтавську губернію було доставлено 20 тис безпритульних дітей. Половина з цих дітей доїхали організованим порядком, а решта самостійно долала безліч тяжких мандрівних перепон, тисячі з них помирали, не діставшись до місць постійного проживання. Така ж доля чикала й на дорослих біженців. Вони їхали в товарних вагонах, без теплого одягу, без їжі, води, значна частина з них замерзала в дорозі, і в Україну привозили вже трупи".
Очевидцем цих трагічних потрясінь був і полтавський земський лікар О.О.Несвітський. У своєму щоденнику, який дивом зберігся і тепер виданий обласним державним архівом, занотовано окремі події тих лиховісних часів. Так, у "Щоденнику" від 15.12.1921 р. записано: "С вокзала возят на кладбище много трупов, которые замерзли в нетопленых товарных вагонах, которые везут массу голодающих. Умерших в вагонах присутствующие раздевали и голые трупы выбрасывали с вагона дорогой"; "13 января 1922 года: "Сегодня свезли на вокзал южной дорогой около 2 тыс замороженых трупов, собраных на путях и в вагонах. На запасных путях стоят товарные вагоны, сверху донизу заполненные голыми трупами».
Восени 1918 року серед передових жителів Полтави виникла ідея про створення благодійної організації, яка б взяла на себе турботу по дітей сиріт, безпритульних. Цю організацію назвали «Ліга порятунку дітей». Для керівництва нею вибрали В.Г. Короленка. У подальшому «Ліга» отримала Всеросійський статус і своєю діяльністю врятувала від смерті десятки тисяч голодуючих і безпритульних дітей.
«Ліга порятунку дітей» відіграла величезну роль і в боротьбі з епідемічними інфекційними захворюваннями, які лютували того часу на тлі зруйнованого народного господарства, голоду і незвичайно морозної зими. Так, у листопаді 1921 року в Полтавській губернії було зареєстровано 10 тис хворих на висипний тиф і 60 тис на холеру. Від інфекції масово гинули в першу чергу голодуючі і безпритульні діти. В.Г.Короленко виділив частину своєї присадибної ділянки і влаштував там у декількох своїх і викуплених у сусідів приміщеннях шпиталь. Цей медично-санітарний заклад очолював лікар Олександр Олександрович Волкенштейн, якого полтавці щиро поважали і шанували за безвідмовну і безкоштовну для бідних медичну допомогу.
Навіть у цей тяжкий суспільний час письменник-гуманіст не забував про свій намір створити серед населення громадську організацію по пропаганді заходів по фізичному розвитку молоді. При всебічній підтримці О.О.Волкенштейна він домігся заснування Полтавського товариства "Сприяння фізичному вихованню дітей". Члени товариства популяризували серед батьків і вчителів ідеї важливості для здоров'я дітей виховання і формування особистості. Волонтери організації проводили з дітьми фізичні та рухливі грання, а для дорослих читали лекції по вихованню у дітей гігієнічних навиків, зацікавленості займатися фізичними видами спорту. Короленко був переконаний у тому, що виховання маленької людини є одним з найважливіших заходів у формуванні здорового тілом і душею дорослого індивідууму.
Біограф письменника Ю.Д.Батюшков у книзі "В.Г.Короленко как человек и писатель" відмічає: "У В.Г.Короленко была жилка спортсмена, которой и я сочувствовал, так что весной и осенью мы совершали дальние экскурсии на велосипедах, а зимой катались с ним на коньках по соседству с домом, где он жил. В Полтаве в гостиной своего дома он установил гимнастические козлы, сам тренировался на них, приучая к этим упражнениям своих дочерей и близких друзей, которые часто его навещали".
На жаль, діяльність "Товариства" після смерті його очільника припинилась на багато десятиріч і почала відновлюватись вже у наші часи, і знову ж у Полтаві. Деякою мірою розвитку спортивних навичок у дітей і молоді сприяє й журналіст Олександр Васильович Кулик, редактор газети "Полтавська думка". Він є організатором багатьох оздоровчих заходів, сам активний учасник щорічних легкоатлетичних пробігів, які проводяться Полтавським міським клубом любителів бігу "Еней". У своє 60-річчя у розквіті фізичних та духовних сил він випромінює величезну енергію і власним прикладом закликає інших до здорового способу життя. У Полтаві щороку в першу неділю жовтня проводиться марафон для бігунів від найменшого до найстаршого віку.
І цього року відбудеться традиційний легкоатлетичний пробіг. 85-річний автор цієї статті з 60-річним лікарським стажем також планує бути присутнім серед бігунів і боротися «за останнє місце» в пробігу на короткій дистанції. Також ось вже три роки поспіль на волонтерських засадах проводжу заняття у створеному мною факультеті «Основи здорового способу життя» в університеті Територіального центру соціального захисту населення Октябрського району м. Полтави.
Рух-це життя. Рухом можна вилікувати майже всі хвороби, але жодні ліки в світі не можуть замінити рух. Повністю підтримуємо Олександра Кулика, якій стверджує, що «наріжним каменем державної політики мусить бути оздоровлення людей- від дитсадака до трудового колективу. І державні мужі повинні власним прикладом пропагувати здоровий спосіб життя», тобто робити те, до чого закликав і що робив В.Г. Короленко.

Микола Ковган,
кандидат медичних наук.
м. Полтава