На території Полтавської області існують пиродні осередки особливо ненбезпечних інфекційних захворювань, спільних для тварин і людей, серед яких іксодовий кліщовий бореліоз (ІКБ) (синоніми Хвороба Лайма (ХЛ), Лайм-бореліоз).
Хвороба Лайма – інфекційне трансмісивне природно-вогнищеве захворювання, збудниками якого є спірохети комплексу Borrelia burgdorferi sensu lato, а переносниками – іксодові кліщі.

Проблема цієї нозології є актуальною з багатьох причин. Наказом МОЗ України від 27.10.2014 № 778 «Про затвердження переліку рідкісних (орфанних) захворювань» хворобу Лайма віднесено до захворювань, що призводять до скорочення тривалості життя хворих або їх інвалідизації та для яких існують визнані методи лікування.
Серед директивних документів Міністерства охорони здоров'я України, що містять інформацію про тактику медичних працівників та заходи профілактики щодо окремих трансмісивних захворювань є:
- наказ МОЗ України від 16.05.05 № 280 «Про вдосконалення системи епідеміологічного нагляду за іксодовими кліщовиим бореліозами в Україні»;
- наказ МОЗ України від 13.05.2013 № 369 Про затвердження Методичних рекомендацій «Неспецифічна профілактика трансмісивних природно-вогнищевих інфекцій, що передаються іксодовими кліщами»;
- наказ МОЗ України від 07.05.2013 № 359 Про затвердження Методичних рекомендацій «Епідеміологія, клініка, лабораторна діагностика та профілактика гранулоцитарного анаплазмозу людини»;
- наказ МОЗ України від 30.08. 2005 № 431 «Про вдосконалення заходів з профілактики кліщового вірусного енцефаліту в Україні»;
- наказ МОЗ України від 16.05. 2005 № 218 «Про посилення заходів з діагностики та профілактики іксодових кліщових бореліозів в Україні;
- наказ МОЗ України від 23.07.2003 № 342 «Про заходи щодо профілактики захворювань на туляремію».
Тенденція до погіршення епідемічної ситуації з трансмісивних захворювань спостерігається в усьому світі. В Україні, за 3 роки після введення у 2000 році офіційної реєстрації ХЛ, було виявлено 562 випадків захворювань. За останні 3 роки (2012 – 2014) зареєстровано 5264 випадки ХЛ (без даних по АР Крим – з березня 2014 р., по м.Севастополь – з квітня 2014, по Луганській обл: серпень – без даних із 4 міст і 4 районів, вересень – без даних із 7 міст і 3 районів).
По Полтавській області з 2002 по 2004 рік зареєстровано 5 випадків ХЛ – всі по Лубенському району. Останні 3 роки по області щорічно реєструється майже 50 випадків захворювань на ХЛ.
Якщо раніше перелік ензоотичних з ІКБ територій обіймав 3 рядки та обмежувався десяткою населених пунктів з 5 районів, то зараз кількість населених пунктів, розташованих у визначених природних осередках ІКБ сягає 170 на усіх адміністративних територіях області. Межі територій визначаються як при зборі епіданамнезу у хворих на ХЛ, так і при лабораторних дослідженнях кліщів, добутих у природному середовищі та знятих з постраждалих.
Таким чином, епідеміологічний прогноз, викладений у аналогічні статті 2006 року: «З подальшим покращанням діагностики та розширенням епізоотологічних обстежень території області кількість випадків ІКБ та ензоотичних з ІКБ територій безперечно зростатимуть» виправдався.
Всесвітньою Організацією Охорони Здоров'я таке становище в країнах визначається як загроза, яка виникає.
Все зазначене поряд з поліморфізмом клінічних проявів ІКБ потребує від медичних працівників різного профілю певних знань цієї проблеми.
Серед клінічних проявів ІКБ – ураження шкіри, нервової системи, опорно-рухового апарату, серця, перебіг як у маніфестній, так і в латентній формах, схильність до рецидивів і хронічного перебігу. Особливе занепокоєння викликає високий відсоток пізніх уражень різних систем і органів через несвоєчасну діагностику, що призводить до хронічних проявів (3,5-10,6 % випадків), довготривалої непрацездатності, інвалідизації, а подекуди – і до летальних випадків.
Різноманітні клінічні прояви ІКБ (еритема Афцеліуса, кліщова кільцевидна еритема, акродерматит, хронічний атрофічний акродерматит, лімфаденоз шкіри, серозний менінгіт, радикулоневрит, лімфоцитарний менінгорадикулоневрит Баннварта (синдром Баннварта), хронічний артрит та ін.) відомі вже більше 100 років.
Збудник Лайм-артриту – спірохети були виявлені в 1981 р. Willy Burgdorfer у вмісті кишківника дорослих іксодових кліщів Ixodes scapularis (I.damminii), а у 1982 р. виділена культура цих бактерій від пацієнта з хворобою Лайма. На честь дослідника спірохети і отримали свою назву – Borrelia burgdorferi.
Збудники бореліозів етіологічно неоднорідні. Геномні відмінності можуть мати клінічне значення оскільки вони визначають антигенну структуру збудників, від якої в певній мірі залежить симптомокомплекс хвороби. Під терміном «хвороба Лайма» сьогодні слід розуміти цілу групу етіологічно самостійних ІКБ, в т.ч. безпосередньо й ХЛ.
Епідеміологія. ІКБ – зооноз з природною вогнищевістю і трансмісивним механізмом передачі збудника іксодовими кліщами, які одночасно є резервуаром борелій. Джерело і резервуар збудника ІКБ – близько 130 видів ссавців, насамперед – гризуи, а також майже 100 видів птахів.
Циркуляція (передача) збудників ІКБ здійснюється з допомогою кліщів між дикими хребетними та між синантропними тваринами і людиною. Мігруючі птахи можуть переносити інфікованих бореліями кліщів на інші континенти.
На будь-якій стадії свого розвитку кліщі можуть виявитися інфікованими. На відміну від імаго, покуси німф в абсолютній більшості випадків лишаються непоміченими, що слід враховувати при зборі епіданамнезу.
Найчастіше кліщі прикріплюються до одягу людини в лісі, коли вона рухається або сідає на траву. Кліщі переслідують прокормлювача 3-4 метри, присмоктуються не тільки в умовах відкритої природи, але й залишившись на одязі, на речах, після винесення з лісу, через декілька днів. Кліщі можуть бути занесені в житло з букетом квітів, віниками, свіжим сіном, дровами, собакою та іншими тваринами.
З моменту наповзання кліща на одяг людини до початку кровосмоктання проходить декілька годин. На тілі людини кліщі найчастіше прикріплюються до шкіри волосяної частини потилиці, шиї, в пахових ділянках, в області пупка, в промежині, під лопатками і по ходу хребта, де одяг менш щільно прилягає до поверхні тіла. При цьому його прикріплення і присмоктування до тіла в більшості випадків залишаються непоміченими. Відчуття людиною свербіжу на місці присмоктуваня кліща виникає лише через 6-12 год. і навіть пізніше. Процес насичення кров'ю кліщів може продовжуватись від 3 до 11 днів. Після відпадання кліща на місці його присмоктування можна спостерігати первинний аффект у вигляді запального, болючого при пальпації інфільтрату діаметром до 3-5 мм з некротичною кірочкою в центрі, який зберігається протягом 2-3 тижнів. В багатьох випадках довкола первинного аффекту виникає кільцевидна або суцільна еритема.
Шляхи передачі інфекції. Основний шлях – трансмісивний, але за даними статистики, лише одна з десяти покусаних кліщами осіб звертається за медичною допомогою. Хвора на ІКБ людина не є джерелом інфекції для оточуючих. Аліментарний шлях реалізується при вживанні в їжу сирого молока (переважно козячого) і інших молочних продуктів без термічної обробки.
Збудники ІКБ, як і інших спірохетозів, можуть передаватися трансплацентарно від хворої (чи інфікованої) жінки до плоду. Ризик внутрішньоутробного інфікування, особливо при своєчасному лікуванні, є невеликим.
Ризик інфікування залежить від кількості інфікованих кліщів в даному регіоні і частоти контакту з ними людей, що пов'язано з особливостями господарської діяльності, засобами боротьби з кліщами і захисту від їх нападу.
Сприйнятливість людини до збудника ІКБ достатньо висока і не залежить від статі та віку. Частіше хворіє доросле працездатне населення активного віку (30-59 років), більше 10 % від загальної кількості хворих складають діти, особливо при розміщенні дитячих оздоровчих закладів на території природних вогнищ. Перенесене захворювання не дає прижиттєвого імунітету. При ІКБ спостерігаються випадки повторного інфікування через 4-7 років.
Сезонність – квітень – вересень.
Патогенез ще недостатньо вивчений. За незначний проміжок часу, коли кліщ всмоктується в шкіру і починає смоктати кров, через його слину борелії передаються хазяїну (людині), починається дисемінація спірохет гематогенна, лімфогенна, периневральна (в залежності від місця присмоктування кліща).
На ранніх стадіях захворювання дисемінація збудника проходить, в основному, в органи ретикулоендотеліальної, серцево-судинної і центральної нервової систем, на пізніх – в нейром'язові утворення, шкірні покриви і скелет. Динаміка патологічних процесів при бореліозі характеризується зміною переважно запальних механізмів на початку захворювання на дегенеративно-атрофічні по мірі прогресування інфекції.
Згідно загально прийнятого погляду в клінічному перебігу хвороби виділяють три стадії:
1 стадія локальної інфекції з розвитком патологічного процесу в місці потрапляння інфекції. Після інкубації (3-32 дні) спірохети мігрують від місця потрапляння до периферії з утворенням на шкірних покривах ділянок гіперемованої шкіри – мігруючої еритеми (МЕ). На цій стадії захист організму здійснюють клітинні і гуморальні фактори неспецифічної резистентності. Внаслідок фагоцитозу борелії масово гинуть, фрагменти зруйнованих внаслідок лізису борелій стають доступними імунній системі і в процесі захисної запальної реакції зі сторони організму до 90 % борелій елімінуються. У випадку, коли фактори неспецифічної резистентності не спрацьовують, розвивається друга стадія захворювання.
2 стадія - дисемінації борелій по організму від місця їх первинного потрапляння з потоком крові і лімфи на інші ділянки шкіри і внутрішні органи (серце, головний мозок, суглоби та ін.). Відбувається активація імунної системи. Т-клітинна імунна відповідь реалізується на ранніх етапах, пізніше вмикається В-клітинна відповідь з утворенням „ранніх" антитіл класу IgM (пік на 3-4-ому тижні хвороби), на 6-8 тижні з'являються „пізні" антитіла IgG, пік яких припадає на 2-3-й місяць від початку захворювання.
3 стадія – хронічної (пізньої) інфекції, при якій незворотньо уражуються певні „органи-мішені" – шкіра (хронічний атрофічний акродерматит, анетодермія), суглоби (хронічний артрит, або артрит пізньої стадії), нервова система (прогресуючий енцефаломіеліт, енцефалопатія), очі (прогресуючий кератит).
Лайм-бореліоз може невизначено тривало перебігати в латентній формі, коли об'єктивні і суб'єктивні симптоми відсутні. При цьому за рахунок персистенції збудників в організмі людини зберігається можливість маніфестації захворювання. Це зумовлено тривалим (більше 10 років) збереженням цистних форм борелій в організмі людини без розвитку клінічних ознак захворювання. Доведено, що у всі періоди хвороби, через багато років після інфікування, можна виявити живих спірохет. Прогностично несприятливим в плані видужання є збереження високих титрів IgG антитіл у віддалені терміни. В цих випадках, незалежно від клінічних проявів, рекомендовано повторний курс лікування. Відповідно, одночасне виявлення IgG i IgM антитіл свідчить про загострення хронічної інфекції.
Лабораторна діагностика іксодових кліщових бореліозів методом ІФА проводиться в лабораторії особливо небезпечних інфекцій ДУ «Полтавський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України».
З урахуванням особливостей імунології ІКБ до початку 2 місяця серологічне дослідження приблизно в 50 % випадків є неінформативним, тому важливо досліджувати сироватки з інтервалом в 20-30 днів. Для пізніх стадій ІКБ характерним є значне підвищення рівня антитіл (до 100 %). Обов'язковим є обстеження парних сироваток з інтервалом 3-5 тижнів.
Висока чутливість методу полімеразно-ланцюгової реакції (ПЛР, проводиться у діагностичних центрах) дозволяє визначити інфікованість пацієнта на 7-14 день від моменту присмоктування кліща.
Протиепідемічні заходи. Хворого рекомендовано госпіталізувати за клінічними показами з лікувальною метою. Перед госпіталізацією проводять огляд тіла на наявність кліщів і видаляють їх. У вогнищі, при потребі, проводять протикліщову обробку інсектицидами
Диспансерний нагляд за хворим здійснюється протягом 2-х років з обов'язковим лабораторним обстеженням через кожні 6 місяців.

Профілактика ІКБ. Специфічна – остаточно не розроблена.
Екстрена – превентивне лікування особи, яка зазнала укусу кліща, при підозрі на бореліоз (індуктори інтерферону – йодантипірин, рідостин, циклоферон). Для екстреної профілактики ІКБ і для лікування маніфестних форм використовуться: пеніциліни, тетрацикліни, макроліди. Важливе негайне звертання до лікаря-інфекціоніста незалежно від самопочуття пацієнта, причому навіть в тих випадках, коли кліщ був швидко видалений з поверхні тіла.
Неспецифічна профілактика, спрямована на винищення кліщів-переносників в природних біотопах і індивідуальний захист людей від їх нападу та укусів. Доступним і досить ефективним заходом профілактики захворювань, які передаються комахами, є оздоровлення території шляхом створення навколо населених пунктів лісів паркового типу, вільних від кліщів, та упорядкування територій населених пунктів.
Коли йдеться про громадське здоров'я, дбати про нього доводиться громадою. Неможливо ефективно впливати на чисельність гризунів або комах, якщо існують умови антисанітарії, сприятливі для їх існування.
Належний санітарний стан території переслідує подвійну мету. З одного боку це покращення екологічних умов життєдіяльності людей, з іншого – це заходи, які призводять до зниження кількості дрібних ссавців, що перешкоджає нормальному розмноженню і розвитку кліщів. Таке оздоровлення досягається прорідженням, розчищенням від сушняку, бурелому, пнів, безладної порослі молодих дерев і чагарників; ліквідацією сміттєзвалищ, захаращень і підтоплень підвалів, регулярним викошуванням газонів, а також очищенням від рослинності водойм, що заросли, каналів, колекторів.
Сучасне ставлення до застосування проти переносників хімічних засобів досить обережне. До обробок територій від комах вдаються при виникненні епідемічних ускладнень. Профілактичні обробки здійснюють при значній чисельності кліщів і в час, коли вони ще не активні (лише станув сніг).
Локального характеру хімічна обробка протикліщовими засобами може набувати при обробці худоби, домашніх тварин і птахів.
Індивідуальний захист від кліщів – найбільш ефективний захід профілактики. Він полягає у використанні репелентів, сіток для приміщень, захисного одягу. Арсенал захисту від комарів включає багато пристроїв, пластинки-фумігатори, спіралі, що димлять, засоби, які наносяться на тіло і на одяг, захисні сітки на вікнах, над спальними місцями. Останнє особливо актуально щодо захисту дітей; сітки обов'язково повинні застосовуватись, коли дитина спить на відкритому повітрі.